Національний природний парк «Синевир» сприяє збереженню природних комплексів та об’єктів, що дозволяє сформувати і зберегти цілісну гірську екосистему з регульованим природоохоронним режимом та створити більш сприятливі умови для збереження рослинного і тваринного світу східних Карпат в цілому. В цьому контексті важливою є можливість збереження цінних природних лісових біотопів, а також різноманіття видів фауни, що їх заселяють.
Екологічна та біологічна цінність території Парку полягає у тому, що в природних екосистемах поширена значна кількість рідкісних видів хребетних тварин з високим національним та міжнародним природоохоронним статусом.
Основними завданнями є: уточнення кількісного видового складу за принципами систематики; дослідження біології та екології і взаємозв′язків дикої фауни (великих ссавців) з лісовим середовищем; оцінка впливу природних умов середовища на їх життєздатність.
Багаторічні спостереження показують, що одночасно з формуванням природних екосистем (особливо лісових), як штучно створених так і природного походження змінюється чисельність великих ссавців за видовим складом, що залежить від пори року та кліматичних умов, а особливо від кормової бази та врожайних років.
Серед рідкісних видів ссавців НПП «Синевир» нараховується 26 видів, які занесені до Червоної книги України. Територія Парку є дуже важливою природною територією для збереження популяцій цілого ряду цінних та рідкісних видів (парнокопитних і хижих) ссавців, які на території країни саме у Карпатах мають найбільш сприятливі умови для виживання та успішної репродукції.
Закономірність переміщень парнокопитних часто пояснюється, як впливом погодних умов так і сприятливими місцями постійного перебування там де багато чагарничків вічнозелених: чорниці, ожини, малини, листки яких упродовж зими є їх основним кормом, а для свині дикої наявність забезпечених місць з наявністю соковитих корінців, а також для хижих звірів тваринної їжі.
Особлива увага на території НПП «Синевир» приділяється дослідженню та вивченню екології великих ссавців, що дозволяє глибше зрозуміти їх біологічні особливості у зв′язку з умовами існування і дає можливість розробити високоефективні заходи з охорони, відтворення і примноження їх.
Загальна територія НПП « Синевир» становить 43081.8 га., із них природна 39746.3 га., в тому числі вкрита лісом площа 31746.1 га. Найбільша кількість ссавців (MammaliaseuTheriaL.1758),підкласу Живородні звірі (TheriaParketetHaswel, 1897), інфракласу Вищі звірі або Плацентарні (EutheriaseuPiacentaliaGill, 1872) в НПП « Синевир», екологічно пов’язана з лісовими біотопами, що нараховує 60 видів, із них великих ссавців: 3 види парнокопитних та 3 види хижих звірів.
На планеті до великих ссавців – парнокопитних віднесено родину оленячі (CervidaeGoldfuss,1820), що об’єднює 43 види з 16 родів в тому числі олень благородний (CervuselaphusL. 1758) та косуля (сарни) європейська (CapreoluscarpeolusL. 1758). Родина свинячі (SuidaeGray,1821) об’єднює 16 видів з 5 родів серед них свиня дика (SussсrofaL. 1758). Хижі звірі представлені родиною ведмежі (UrsidaeFischer,1817) об’єднює 9 видів з 6 родів в тому числі ведмідь бурий (UrsusarctosL. 1758), родина собачі об’єднює 34 види з 11 родів серед них вовк (CanislupusL. 1758), а також родина котячі (FelidaeFischer,1817) об’єднює 36 видів з 18 родів серед яких рись євразійська (LynxlynxL. 1758).
Найважливішою складовою охорони великих ссавців на території парку є охорона і збереження середовища існування, перебування їх в обраних біотопах, тобто, місць постійного проживання, постійних шляхів переходів, переміщень та міграцій на різних висотних рівнях від 650 до 1719 м.н.р.м. і рослинних поясах від прилісових лук – біополян, нижньогірського-лісового, середньо-лісового та верхньолісового аж до субальпійського і частково альпійського поясів. В таких природних середовищах існування повинні передбачатися і здійснюватись заходи щодо збереження середовища та природних умов розмноження і забезпечення недоторканості їхніх біотопів у період масового розплоду, що становлять стабільність популяцій та мають особливу зоологічну або екологічну цінність.
Таким чином, одна із найважливіших причин коливання чисельності оленя благородного (CervuselaphusL. 1758) косулі (сарни) європейської (CapreoluscarpeolusL. 1758), свині дикої (SussсrofaL. 1758), ведмедя бурого (UrsusarctosL. 1758), вовка (CanislupusL. 1758), рисі євразійської (LynxlynxL. 1758) на території парку – це біогеоценотична, що відіграє важливу роль у біологічних циклах розвитку, пов′язаних із сонячною активністю.
Друга причина залежить від господарських заходів, що проводяться на території парку, коли виробнича діяльність вносить хоч і невеликі зміни в природі екосистеми, але їх вплив на великих ссавців досить помітний.
Характер стацій оленів і косуль (сарни) та свиней диких визначається особливостями їхнього місцеперебування. На території НПП «Синевир» живуть найчастіше в гірській зоні, тримаються в букових і смереково-букових лісах, хоч нерідко виходять за межі верхньої межі лісу, тобто, на полонини в субальпійський пояс. Головну роль у житті оленів, косуль і свиней відіграють густі молоді зарослі. Ці гущавини служать сховищем для самиць під час їх розмноження і забезпечують достатню кількість кормів – трав’яних, кущових та чагарникових видів рослин та заболочені місця. В зимовий період, коли сніговий покрив перевищує 50 см вони мігрують у гірські долини та за межі Парку в передгірські райони де кормова база найбільш насичена рослинністю.
Загальна чисельність оленів і косуль на території парку протягом останніх 10 років майже стабільна: оленів від 180 до 220 особин в т.ч. самці 50-55, самок 130-170. Косулі (сарни) 450-500 особин в т.ч. самці 110-130, самок 330-370 особин, а приплід молодняка, що виживає складає не більше 25-30% від загальної чисельності, що показує – новонароджені особини являються беззахисними від хижих дрібних так і великих звірів.
Свиня дика нараховує загальну чисельність за останні 10 років від 80 до 140-160 особин в т.ч. самці від 30 до 50 особин, самок 80-100 особин. Молодняк поросят виживає майже 80-85% від загальної чисельності новонароджених особин.
Однак в урожайні роки на букові горішки їх чисельність значно зростає (5-7 років), а за відсутності їх та картопляних полів у межах зростання лісу, вони можуть спускатись навіть в городи населених пунктів. В більшості випадків вони мігрують з початку або кінця жовтня в низинні кукурудзяні, бурякові та картопляні поля передгірської зони, та деяка частина із них не повертається на попередню територію.
Найбільш загрозливими природними наслідками для парнокопитних являються зимові періоди, коли випадає велика кількість снігу. Такі засніжені зими за останні 50 років на теперішній території Парку відмічені в 1973 та 2000 років коли сніговий покрив навіть у населених пунктах перевищував 200 см. позначку, а в горах він сягає 400 см. і більше. Ці два періоди були найбільш нищівними – вони скоротили їх чисельність майже на 80%, вижили лише найсильніші.
Великі хижі звірі НПП « Синевир» – ведмідь бурий, вовк та рись найбільш поширені і притаманні до лісових екосистем.
Ведмідь бурий (Делеган, та інші 2005) один із найбільших хижаків території парку. В природних умовах його вага сягає 120-250 кг, довжина тіла 150-200 см, а висота в холці90-125 см.
Парується в травні-липні. Вагітність триває 180-250 діб. Раз у 2 роки, в січні-лютому в барлозі самка народжує 1-2, рідко більше зовсім голих і сліпих ведмежат. Новонароджені малята мають довжину тіла 20-30 см., вагу 450-650 г. Статевої зрілості досягають у віці 5-6 років. Репродуктивну здатність зберігає до 25-30 років. У дикій природі живе рідко до 35 років.
Зиму проводить у факультативній сплячці в барлозі у вигляді просторої неглибокої ями. Барлогу влаштовує під вивернутими і поваленими стовбурами, коріння дерев або просто в густому смерековому лісі. В кінці листопада ведмідь залягає в зимовий сон, що триває від 75 до 140 діб. В березні-квітні в залежності від вгодованості і погодних умов він пробуджується. Залежно від сезону року міняє своє місцеперебування.
Незважаючи на кремезне і незграбне з вигляду тіло він добре переміщується по всій території, що є його об’єктом від 5 до 10 тис. га. В Українських Карпатах їх загальна чисельність не перевищує 200-400 особин. Типовий мешканець лісових масивів, який віднесений до Червоної книги України.
Всеїдний хижак, рослинна їжа річного раціону складає 60-70%, рослинний корм близько 100 видів і лише 40-30% припадає на м’ясоподібні види від дрібнихмурашок до великих, як диких так і свійських тварин. За один раз, зазвичай поїдаєвід 8 до 12 кг. м’яса.
Вовк – хижий звір, вагою від 25 до 60 кг. є найпоширенішим хижаком на території НПП « Синевир», його територія необмежена далекими переходами від прирічкових долин населених пунктів, лісових до субальпійських поясів. Зустрічаються у всіх географічних зонах та біокліматичних поясах парку, але найчастіше заселяє лісові масиви та зарості чагарникового криволісся (жерепу) субальпійського поясу. Розмножується один раз на рік. Моногам. Тічка і гін в січні-лютому вагітність триває 62-65 діб, народжується 3-8 і більше вовченят. В природних умовах живе 8-10 років. Природних ворогів немає і гине від старості. Загальна чисельність вовка в Україні до 2 тис. особин.
Живиться найрізноманітнішою їжею, включаючи свійські тварини і успішно полює на різних диких тварин – від оленів до маленької мідиці (бурозубки), земноводні, плазуни і навіть риби та навіть птахи, які гніздяться на землі. Однак, основу раціону складають – дикі ратичні (лось, олень, сарна, свиня дика). Середньодобова потреба м’ясної їжі, залежно від сезону складає 4,4-5,9 кг. (мінімальна 1,7 кг.). В пошуках їжі проходить від 50 до 60 км. за ніч.
Карпатська популяція вовкавключена до Бернської Конвенції та взято під охорону. Занесений до Європейського Червоного списку.
Рись євразійська, довжина тіла 85-100 см., висота в холці 60-75 см., маса 12-32 кг, як типовий мешканець лісових масивів НПП « Синевир».
В Карпатах характеризується помітною приуроченістю до шпилькових лісів, піднімається на висоту до 1800 м.н.р.м. На території НПП «Синевир» рись відмічений, як в листяних так і хвойних лісах та надає перевагу схилам південної експозиції. Влітку досягає поясу заростів чагарникового криволісся жерепу та субальпійських луків, а з появою снігу спускається в нижні лісові пояси та долини. Взимку в пошуках їжі може мандрувати на досить великі відстані від 7 до 20 км.
Лігвища влаштовує у важко доступних місцях у непрохідних густих лісових хащах, в розколинах скель, під навислими низько над землею побічних або бокових віток крони дерев, у прикореневих дуплах, серед сушняку. Парується в лютому–березні. Самка раз на рік (квітень-травень) після 60-70 добової вагітності народжує 1-3 (зрідка 4) малят.
Тривалість життя 16-18 (25)років. Живиться переважно оленеподібними (сарна, молодняк оленя) молоді поросята, зайцями, птахами, мишоподібними гризунами та падлиною. За один раз може з’їдати від 1.3 кг. до 3.2 кг. м’яса. В основному веде осілий спосіб життя, поки є корм. Вороги і конкуренти для рисі являються тільки ведмідь і вовк. Загальна чисельність рисі в Україні близько 400 особин.
Вид занесений до Червоної книги України та додатків Бернської конвенції, а також до Європейського Червоного Списку.
Загальна чисельність за багаторічними спостереженнями хижих звірів на території НПП «Синевир» є майже стабільною та нараховує: ведмедя бурого від 5 до 10 особин; вовк від 10 до 14 особин; рись євразійська від 7 до 11 особин.
Дика фауна, а особливо мова йде про парнокопитних та хижих звірів (великі ссавці), що заселяє та мешкає в природних екосистемах, а також мігрує на території НПП « Синевир» пов’язана з екологічними умовами (лучними, водними, лісовими біотопами).
Зменшення кількості великих хижаків в Українських Карпатах протягом останнього століття пов’язана насамперед зі швидким розвитком індустріального суспільства. Основними причинами є браконьєрство, отруєння внаслідок інтенсивного ведення сільського господарства, знищення місць проживання видів, зокрема надмірне вирубування лісів, нерегульований туризм, турбування під час збору ягід і грибів та інше.
В контексті вище викладеного у національному природному парку «Синевир» основна увага звертається на збереження великих ссавців, місця перебування їх в дикій природі, як у найбільш значущих природних площ, урочищ та територій.
Дика природа є саморегульованою і люди не повинні втручатися в неї та контролювати її.
