Біологічні та екологічні особливості дрібних хижаків лісових екосистем родини MUSTELIDAE на території НПП «Синевир»

В лісових екосистемах Національного природного парку «Синевир» (440 – 1680 м.в.н.р.м.) найпоширенішими видами із родини Куницеві (Mustelidae Fischer, 1817), являються Куниця лісова (звичайна) (Martes martes Linnaeus, 1758); Куниця кам’яна (M. foina Erxleben, 1777); Горностай (Mustela erminea Linnaeus, 1758); Ласка (M. nivalis Linnacus, 1766); Тріх лісовий (темний) (M. [Putorius] putorius Linnaeus, 1758); Борсук (звичайний) лісовий (Meles meles Linnaeus, 1758); Видра річкова (Lutra lutra Linnaeus, 1758)

Хижаки даного роду заселяють лісові екосистеми як листяних, шпилькових так і мішаних лісів та водні гірські струмки і рибні басейни на території парку на всіх висотних рівнях по вертикальній зональності від річкової долини р. Теребля до субальпійського та частково альпійського поясу. Дрібні і середнього розмірів хижі звірки, довжиною тіла від 12 до 90 см. Вагою від 45-200 г. до 18-25 кг. У всіх звірків тіло струнке, надзвичайно гнучке, здебільшого видовжене, кінцівки укорочені стопохідні або пальцехідні, п’ятипалі, озброєні не втяжними кігтями. Хвіст довгий, завжди виділяється з хутра. Забарвлення різноманітне, а волосяне вкриття у деяких видів на зиму біліє. Наземні, деревні або напівводні тварини, що населяють різноманітні природні, сільвакультурні та селитебні ландшафти.

Фауна ссавців НПП «Синевир» нараховує 60 видів та характеризується різноманіттям видового складу. Майже всі вони екологічно пов’язані з лісовими біотопами та проводять наземний характер життя, а окремі види риють нори, прокладають підземні ходи, поїдають рослинність та знищують багато живих організмів як шкідливих так і корисних для лісових екосистем. Лісові екосистеми сприяють формуванню не лише відповідного складу рослинності, але й популяцій багатьох видів тваринного світу, серед них і ссавці, які знаходять тут сприятливі умови для влаштування житла і укриття свого потомства.

У лісових масивах багата кормова база, тут їм легше прогодуватися – наявні плоди, ягоди, насіння та потенційних для здобичі жертв інших видів як великих так і дрібних видів тваринного світу. Наявність деревної, кущової, чагарникової і трав’яної рослинності створюють особливості його намету та забезпечують екологічні ніші, що включає властиві йому біотопи-ділянки лісу для яких притаманний і певний комплекс видів тварин більшість з яких екологічно пов’язані з ним. Із збільшенням різноманітності лісової рослинності, тобто видової, складної структури лісу, багатоярусність, біогрупи та їх старовіковість збільшується ї кількість лісових мешканців. Особливо сприятливі захисні і відтворюючі та кормові умови для ссавців створюються у старих багатоярусних мішаних пралісах. Як правило в пралісах багато всихаючих і відмерлих дерев, дуплавих, є підлісок і підріст, вдосталь личинок, гусениць, черв’яків тому, лише в таких лісах є найбільш багато фауни ссавців.

Тваринний світ лісів являється невід’ємною частиною яка бере участь у циркуляції, трансформації та акумуляції органічних речовин і енергії у лісовому біогеоценозі.

Вивчення екології лісових тварин дозволяє глибше зрозуміти їх біологічні особливості у зв’язку з умовами існування і дає можливість розробляти високоефективні заходи із охорони і відтворення та збереження їх для майбутніх поколінь.

Подаємо коротку біологічну характеристику видів хижих звірків родини Куницеві та екологічні особливості їх приуроченість до лісових екосистем.

 Куниця лісова – довжина тіла 40-53 см. Масою 0,8-1,7 кг., самки дещо менші за самців. Хижак з тонким, гнучким і струнким тулубом. Ніс чорний або темно-сивий. Череп середніх розмірів, кондилобазальна довжина 7,8-8,9 см. Кінцівки п’ятипалі, пальцехідні, короткі, міцні, хвіст пухнастий, приблизно сягає половини довжини тіла.

Тривалість життя 14-17 років, статева зрілість настає в 15-20 місяців. Гін в липні-серпні, а також в січні-лютому, тобто у другому випадку розвиток зародка відбувається без тривалого латентного періоду (2-3 місяці). Самка має дві пари сосків. Куниця лісова веде нічний спосіб життя, проте може зустрічатися і вдень. Вдень спить у дуплах дерев, гніздах птахів. Кубло мостить у дуплах старих дерев, та вистилає мохом та лишайником. Живиться переважно теплокровними хребетними, комахами, рослинною їжею – ягодами, плодами дикорослих фруктових дерев. Крім дрібної здобичі іноді нападає на зайців (Lepus europaeus Pallas, 1778) і навіть на молодих козуль (Capreolus capreolus (Linnaeus, 1758) з якими справляється без особливих труднощів, а також на великих птахів, як, тетерук (Lyrurus tetrix (Linnaeus, 1758) і глухар (глушень) (Lyrurus tetrix (Linnaeus, 1758). Веде мандрівний спосіб життя, у пошуках їжі за ніч може подолати від 3 до 30 км. Чудово лазить по дереву і ходить по землі. Мисливська територія куниці лісової становить до 23 км². Природні вороги – лисиці, орли, яструби, сови тощо.

 Куниця кам’яна – зовні дуже схожа на куницю лісову і відрізняється деякими особливостями будови черепа, забарвленням хутра та розміром тіла. Довжина тіла 40-50 см. вагою 1,1 – 2,3 кг. За формою і будовою черепа схожий на череп куниці лісової, про те має короткий лицьовий відділ. Ніс світлий, темно-рожевого кольору. Носові кістки оперезані у їх середній частині.

Населяє гірські  території Національного парку, а долинами струмків, річок проникає високо в гори, навіть вище деревно-чагарникової рослинності субальпійського поясу, але найулюбленішим місцем перебування її тут є розрідженні ліси як листяних так і шпилькових видів дерев на висоті 800-900 м.н.р.м. Добре пристосувалась як до умов існування сільвакультурного, селитебного так і до природного ландшафтів, наприклад не уникає і навіть місць населених пунктів, охоче оселяється на горищах житлових будинків. Нічна тварина, яка виходить на полювання тільки надвечір.

Живе куниця кам’яна 15-16 років. За біологією розміщення і живлення схожа на куницю лісову. Лігво робить в дуплах дерев, купах дров, хмизу та каміння, у тріщинах між скелями. Після 236-290 діб вагітності самка народжує 2-5 (зрідка до 7) малят, які стають статевозрілими на другому році життя. Линяє весною (квітень-травень) і восени (серпень-листопад).

Живиться переважно ссавцями (MAMMALIA), тобто, мишоподібними гризунами (RODENTIA) та лелекоподібними (CICONIIDAE), птахами (AVES), плазунами (REPTILIA), земноводними (AMPHIBIA) і комахами (INSECTA). Добова потреба в їжі становить 100-200 г. Крім того, не нехтує і світськими видами таких як курей, голубів, кроликів однак у найвіддаленіших територіях від свого гнізда. Запас їжі складає в схованку, але в куниці кам’яної у схованці можна знайти курячі яйця, курчат та інших неїстівні  предмети. В раціоні їжі є також рослинна їжа-ягоди, фруктові плоди глоду, шипшини, насіння соняшника, зерно пшениці, кукурудзи. Природні вороги ті самі, що ї у куниця лісової.

За результатами багаторічних спостережень та щорічної інвентаризації дикої фауни загальна чисельність куниці лісової та кам’яної, майже стабільні і коливається від 200 до 230 особини що залежить від кліматичних умов року та наявності кормової бази. Прийнято вважати, що при великій чисельності  вивірки  лісової тобто білки звичайної (Sciurus vulgaris Linnacus 1758) в урожайні роки на горішки ліщини, бука лісового через рік збільшується чисельність куниць бо саме білки є найбільш багатою мисливською здобичею для них, і, навпаки при зменшенні чисельності білки зменшується чисельність куниць.

На території Парку поширені види куниць у всіх 8 (восьми) природоохоронних науково-дослідних відділеннях в старовікових лісах квазіпралісів, та пралісів. Куниця лісова та кам’яна підлягають охороні за Бернської конвенції та віднесено до додатку ІІІ.

 Горностай – дрібний хижак з довгим гнучким тілом і характерним чорним кінчиком хвоста. Довжина тіла 22-29 см. хвоста 6-12 см. вагою 130-350г. голова коротка, з закругленою мордою. Череп дрібний, видовжений і відносно широкий. Кінцівки п’ятипалі, між пальцями задніх лап є перетинка, а кігті гострі і тонкі.

Хутро густе, коротке, взимку все хутро сніжно-біле, крім кінцевої частини хвоста, а влітку забарвлення двобарвне. Верхня половина тіла і боки каштанового кольору, а нижня білувато жовтувата.

Широко поширений вид в Карпатах, проникає аж до верхньої межі лісу. На території парку зустрічається від прирічкових долин, заростів чагарників, околиці лісів, межі полів і пасовищ, а також на схилах розріджених лісів.

На сінокісних полях займає нори кротів (Talpa), тхорів (Mestelaа) також розширює нори мишей  (Mus) і нориць (Mustela). Кубло робить у густо переплетеному корінні кущів, в купах каміння або дров, у старих мурах (фундаментах), під хмизом, скиртах (копицях) сіна та низько розміщених дуплах дерев та вистеляє його м’якою травою, мохом, пір’ям птахів.

Тривалість життя 7-12 років. Линяє два рази на рік – весною та восени. Парується в березні-липні. Вагітність триває 9-10 місяців. Самка народжує 4-8 (18) малят у березні – травні, вагою 2,5-3,0 г. і годує їх молоком 6-7 тижнів, але на 26-27 добу життя починають брати м’ясну їжу. Зрячими стають в 5-6 тижнів. Статевої зрілості досягають самки в 3-4 місяці, а самці в 10-11 місяців.

Веде осілий спосіб життя, потайний, присмерковий і нічний мисливець, полює переміщуючись зигзагоподібно, безперечно заглядаючи за пні, під каміння, в нори. Полюючи на велику здобич, вгризається в шию і тримається поки жертва не впаде. Мисливська ділянка становить 7-40 га., за добу у пошуках їжі проходить від 3 до 9 км. Узимку живиться переважно мишоподібними гризунами, а влітку пташиними яйцями, дрібною рибою (ACTINOPTERYGII) жабами (RANIDAE), комахами (INSECTA). Добова потреба в їжі становить 30-60г., а з надлишків їжі робить запас.

Природні вороги – лисиця, куниця, тхір та хижі птахи.

Вид занесений до Червоної книги України та підлягає охороні за Бернською конвенцією та віднесено до додатку ІІІ, а також віднесено до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи.

Загальна чисельність Горностая на території парку за багаторічними спостереженнями та щорічною інвентаризацією дикої фауни коливається від 175-185 особин.

 Ласка – найменший хижий звір фауни Національного парку, довжина тіла 12-25 см., хвоста 3-6 см., вагою від 30 до 120 (200) г. За будовою тіла ласка нагадує горностая, проте різниться лише іще більшою гнучкістю тіла.

На відміну від горностая зимове хутро є рудим або синьо блідого кольору, однак, влітку здебільшого каштанове, не набуваючи світло-білого забарвлення взимку.

Поширений вид по всій території України. Оселяється у найрізноманітніших місцевостям Парку, але завжди там де є значна кількість мишоподібних гризунів – в лісі, полі на луках, садах, садибах, житлових будинків, однак ласка уникає суцільних лісових масивів та може дуже часто зустрічатись на гірських вершинах полонин. Кубла влаштовує у норах гризунів, а також у порожнинах між кам’яним, під корінням дерев. Ймовірно парується упродовж цілого року (розмноження недостатньо вивчено), проте, здебільшого наприкінці зими – початку весни. Тривалість вагітності приблизно 9-10 місяців (без латентного періоду 5-6 тижнів). Самка в березні – квітні народжує 4 -8 (12) малят, протягом року бувають від 2 до 3 приплодів, маса новонароджених 1-2 г., зрячими стають в 4-5 тижнів. Самостійними стають в 3-5 місяців.

Статева зрілість настає на при кінці року. Тривалість життя 6-12 років. Спосіб життя і поведінка майже така як і в горностая.

Мисливська ділянка розміром 1,0-5,0 га. У пошуках їжі за ніч може пройти 1,5 – 2,0 км., живиться мишоподібними гризунами, в раціоні їжі понад 90%. Поїдає також ящірки, жаби, птахи, пташині яйця, комахи. Добова потреба в їжі 20-40 г., протягом року вона може знищити до 3 тис. шкідливих гризунів.

Підлягає охороні за Бернською конвенцією та віднесена до додатка ІІІ. Загальна чисельність на території НПП «Синевир» становить 260 – 280 особин.

 Тхір лісовий (темний) – довжина тіла 29 – 46 см., хвоста 11,5-18,7 см., вагою 06-1,9 кг. Тіло витягнуте, відносно масивне, хвіст пухнастий, відносно короткий. Хутро пухнасте з рідким остьовим волоссям. Забарвлення темне або чорно-буре. Найтемніші боки шиї, горло, груди та передні і задні кінцівки.

Череп широкий і короткий, ширина його в межах слухових капсул значно більша половини кондилобазальної довжини черепа.

Тхір лісовий (темний) типовий мешканець листяних лісів Карпат, а також парку, в гори піднімається до 1000 – 1200 м.н.р.м. Оселяється у різних місцевостях, тримається долини річок, чагарників, рідколісся, людських осель. Кубло для виведення молодняку робить у порожнинах між корінням дерев, хмизу, купах каміння, дуплах дерев у норах, скиртах сіна та під підлогою господарських будівель.

Гін у березні-квітні, вагітність триває 40-42 доби, малята народжуються в квітні-травні, самка народжує 4-6 сліпих малят, майже голими, які прозрівають через 5 тижнів, вага новонароджених 6-10 г. Молоком матері живляться до 6 тижнів, самостійними стають восени. Статевої зрілості досягають в 9-14 місяців. Тривалість життя 15-16 років Живиться різноманітною їжею, переважно мишоподібними гризунами, дрібними птахами, ящірками, жабами. За добу може з’їсти 12-14 мишей, а із зайвої здобичі робить запаси. Поблизу господарських будівель нападає на кроликів, домашніх курей, дуже часто поїдає курячі яйця.

Веде переважно нічний спосіб життя. На полюванні переміщується великими стрибками, обстежуючи різні схованки, долає відстань за одну ніч у пошуках здобичі 5 – 10 км. При пересуванні здобичі вводить в дію пахучі залози неприємного запаху, знищуючи багато польових і лісових шкідників. Тхір лісовий (темний) – кровожерливий хижак, який може завдавати великої шкоди та значних збитків у господарствах людини, тобто, знищуючи корисних домашніх птахів та спустошуючи курники.

Вороги тхіря лісового – вовк, лисиця, видра, великі сови, бродячі собаки.

Тхір лісовий підлягає охороні за Бернською конвенцією та віднесений до додатку ІІІ, а також віднесений до Червоних списків Міжнародного союзу охорони природи, а за статусом Червоної Книги України вид – неоцінений.

Загальна чисельність на території парку становить в середньому від 700 до 850 особин.

 Борсук звичайний (лісовий) – один із найбільших хижих видів роду Куницевих, розміром за невелику собаку, довжина тіла 60-90 см. хвоста 15-20 см. вагою 10-25 кг. Тіло масивне, приземкувате, різко звужується у бік голови, шия коротка майже непомітна, а голова з витягнутою вузькою мордою.

Кінцівки стопохідні, масивні з довгими притупленими кігтями які пристосовані до риття.

Хутро тіла грубе з довгим рідким остьовим волоссям і досить м’яким пухом. Забарвлення спини і боків у зимовому хутрі сіруватий або буровато-сірий з чорною строкатістю, по боках голови тягнуться чорні смути, що йдуть від кінця носа, через око до вуха. Літнє хутро коротке, рідке, майже без пуху, забарвлення темніше ніж взимку. Линяє один раз на рік – влітку.

Череп досить великий і масивний. Кондилобазальна довжина 10-14,4 см. Лицевий відділ видовжений.

Поширений вид у всіх регіонах України, а особливо в Карпатах та на території Національного природного парку «Синевир» в лісових ділянках та кам’яних розсипах, греготах з пересічним гірським рельєфом з низьким рівнем ґрунтових вод. На території парку оселяється як в листяних так і шпилькових лісах, а місця їх постійного перебування із давних давен носять назву урочищ «Борсучини» в 5-и. із 8-и. природоохоронних науково-дослідних відділень, а окремі урочища мають загальноприйняту назву, та проникає в гори на висоту 1200–1300 метрів над рівнем моря. Нерідко оселяється і в пасмі субальпійського чагарникового криволісся.

Більшість життя проводить під землею, нори копає сам, вони бувають прості й досить складні, тимчасові і виводкові з багатьма вхідними отворами з складною внутрішньою будовою. Загальна довжина підземних ходів може досягати до 50-80 метрів. Гніздова камера міститься на різній глибині від 2 до 8-10 м.

Парування проходить в лютому-жовтні, тривалість вагітності 4-13 місяців та народжує від 2 до 6 малят сліпими, безпорадними, вагою 85-130 г., зрячими стають через 4-5 тижнів, молоком матері живляться 13-16 тижнів, а з 4-5 місяців свого життя починають самостійно шукати їжу.

Статева зрілість настає на 2-му році життя.

Живиться в основному рослинним кормом – плоди, ягоди, бульби, корені, а також безхребетними – дощовими черв’яками, молюсками, комахами та дрібними мишовидними гризунами, зрідка поїдає дрібних птахів і їхні яйця які гніздяться на землі.

Борсук веде осілий спосіб життя, живе сім’ями та поодиноко. Активний переважно ввечері і вночі. Мисливська індивідуальна ділянка не перевищує 3-5 км²., добовий хід сягає 5-6 км.

Потенційні вороги – вовк, лисиця, рись та великі хижі птахи, однак найбільшу загрозу становлять бродячі собаки.

Підлягає охороні за Бернською конвенцією та віднесений до додатку ІІІ. Загальна чисельність за багаторічними спостереженнями на території НПП «Синевир» коливається від 40 до 50 особин.

Видра річкова – довжина тіла 60-90 см., хвоста 25-55 см., вагою 7-14 кг. Голова відносно невелика, поступово переходить у товсту довгу шию. Тіло видовжене, на дуже коротких ногах, а пальці передніх і задніх кінцівок сполучені між собою шкірними перетинками.

Забарвлення тіла видри – хутро одноманітне, блискуче темно-буре або каштаново-буре, лише ясніше на нижньому боці тіла і темніше на голові, хвіст ширший та вкритий коротеньким волосяним покривом одноманітного темно-бурого кольору.

Поширений вид майже по всій Україні. В Карпатах та на території національного природного парку «Синевир» найчастіше зустрічається на улюблених ділянках річки Теребля та їх приток Вільшанка, Квасовець, Сухар, Мала і Велика Гропа, Кантина від 440 до 850 м.н.р.м. з великою кількістю заводей з заростями чагарників верби, вільхи, крутими і підмитими водою берегів, а також штучно створені рибних басейнах (рибники), озерах, ставках та Теребле-Ріцькому водосховищі і плотині ур. Чорна Ріка, з прісноводною течією гірських потоків. Заселення видри водойм пов’язане у першу чергу з наявністю в них великої кормової бази, тобто різних видів риб. Місця поселення підбирає у вигляді печери під берегом, хмизом, а також влаштовує постійну нору нижче рівня води з коротким входом до просторової гніздової камери, що з’єднана з поверхнею землі одним або двома вузькими ходами, що потайно відкриваються досить віддалено десь у гущавині куща, між брилами каміння, або серед коренів дерева.

Парування головним чином проходить в лютому-березні, однак, можливе і в інший час року. Тривалість вагітності точно не відома, але вважають, що вона становить 61-63 доби, самка народжує від 2 до 4-х малят, вони народжуються в квітні-червні, вагою до 100 г., зрячими становляться після 5-ти тижнів, а вже у 6 тижнів починають самостійно плавати. Самка годує молоком до 8 тижнів, а у 8-9 місяців ведуть самостійне життя.

Статевої зрілості видра річкова досягає на 2-3 році життя, живе 10-15(20) років, напівводна тварина, чудово пристосована до життя в водному середовищі, добре плаває і пірнає навіть на глибину до 20 м., однак на суші почуває себе менш впевненою і захищеною, рухається порівняно незграбно та повільно. Активна протягом всього року і має нічний та сутінковий характер мисливця за рибою, однак, крім риби в раціоні видри можуть бути раки, жаби, щурі, водоплавні птахи, загальна частка земноводних в кормі становить від 10 до майже 30%. Добовий раціон близько 1-2 кг.

В пошуках корму може мандрувати на досить великі відстані по суходолу уздовж течії річки та переходити на побічні притоки-струмки. Загальна площа індивідуальної території-ділянки може складатися від 4-12 до 300 га., в залежності від наявності кормової бази, тобто риби.

Природні вороги можуть бути – вовк, лисиця та бродячі собаки.

Видра річкова занесена до Національного Червоного списку (2021), та включено до Європейського Червоного списку (1991), тварини, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі, Бернської конвенції додатку ІІ, Вашінгтонської конвенції (CITES) додатку І, а також до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи.

Загальна чисельність Видри річкової на території національного природного парку «Синевир» за багаторічними спостереженнями та щорічною інвентаризацією дикої фауни становить від 34 до 41 особин.

 

 

 

 

Заступник начальника наукового відділу  Ярема Ю. М.

Молодший науковий співробітник  Савка Є.М.

Новини

ОХОРОНА І ЗБЕРЕЖЕННЯ ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМ НПП «СИНЕВИР», ЯКІ МАЮТЬ ЕКОЛОГІЧНЕ, ПРИРОДООХОРОННЕ ТА НАУКОВЕ ЗНАЧЕННЯ

Ліси НПП «Синевир» – це один з найважливіших факторів в екологічній рівновазі верхньої частини Тереблянської долини гірського рельєфу, що має виняткову цінність в природоохоронному значенні. Важливість цих лісів з погляду на їх значимість в аспекті водоохоронних, водорегулювальних, ґрунтозахисних,  кліматоутворювальних та протиерозійних властивостей, не можна переоцінити тому, що вони регулюють водний режим і збагачують атмосферу киснем, […]

  • Без категорії

ПРОЙШЛИ НАВЧАННЯ З ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ В НПП «СИНЕВИР»

Для збереження природних ресурсів та забезпечення безпеки лісових масивів, сьогодні на території парку проведено спільні планово-навчальні заходи щодо оперативних дій в умовах попередження, локалізації та ліквідації лісових пожеж. Навчання проведено за участю керівного та особового складу 16 ДПРЧ (смт. Міжгір’я), ДПРП (с. Синевир), ДПРП (с. Колочава), ДПРП (с. Пилипець) 3-го ДПРЗ ГУ ДСНС України у […]

  • Без категорії

МЕНТОРСЬКА ПРОГРАМА «ПОКОЛІННЯ ПЕРЕМОГИ» – НАДІЯ НА МАЙБУТНЄ

В Україні, де війна, конфлікти та небезпеки залишають свій відбиток на житті молодого покоління, ініціативи, спрямовані на підтримку та розвиток школярів, мають особливе значення. Освітня фундація GoGlobal за сприяння та підтримки донорів реалізує менторську програму “Покоління перемоги”, яка є частиною проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID “Зміцнення громадської довіри” – UСBI.  Ця програма стала […]

  • Без категорії