Місія кожного громадянина — його внесок у Перемогу.
— Миколо Юрійовичу, очолюваний вами нацпарк у період війни передає на фронт вантажівки, позашляховики, радіостанції, бронежилети, там воюють ваші працівники… Ви особисто тричі їздили на Донеччину… І хоч «Синевир» у далекому тилу, але допомога ЗСУ таки на чільному місці.
— На чільному місці — робити свій внесок у Перемогу України на всіх фронтах. Усі знаємо, що у перші ж дні війни, яку розв’язала російська федерація на нашій землі, Україну посилила нова, потужна бистрінь волонтерства і хвиля щедрої допомоги Збройним Силам України. Осторонь не залишився ніхто: ми, громадяни, об’єдналися у своєму прагненні допомогти воїнам, які мужньо б’ються з ворогом.
З самого початку повномасштабного вторгнення питання забезпечення та допомоги ЗСУ стояло дуже гостро повсюди. НПП «Синевир», як я вже наголошував у попередній з вами розмові, не стояв осторонь. З установ парку вилучено та передано для потреб військових вісім транспортних засобів: три вантажівки і п’ять повноприводних легкових автомобілів. Вважаю, що надана техніка не лише нашим парком, а й всіма установами та організаціями країни допомагала і допомагає знищувати окупантів максимально ефективно і рятувати сотні життів бійців на передовій, а також мирних громадян. У цьому я пересвідчився під час перебування у зоні бойових дій на Донеччині, де на власні очі побачив ті жахіття, через які пройшли наші бійці та наші громадяни, котрі щоденно перебувають під обстрілами і бомбардуваннями лютих окупантів.
Свою місію допомоги й підтримки ЗСУ здійснюємо безперервно всіма доступними нам ресурсами. Під час попередньої поїздки у зону бойових дій ми зі своїми друзями, волонтерами доправили бійцям три позашляховики, радіостанції, електрогенератори, пічки-«буржуйки» та інші вкрай необхідні речі й засоби для бійців. Остання теж стала не менш щедрою. Адже усі сили наших воїнів спрямовано на знищення ворога. Тож обов’язок кожного з нас — підтримати українську армію, аби вигнати окупанта з нашої землі й бути ефективнішими для збереження життя бійців на передовій.
— Влітку в інтерв’ю «Голосу України» ви сказали, що на початку агресії зібрали сили в кулак і допомагали переселенцям усім чим могли. Ці люди ще й нині живуть у вашій установі?
— Станом на сьогодні чисельність тимчасово переміщених осіб значно поменшала. Зараз проживає у нас до тридцяти переселенців. Це люди, яким немає куди повертатися. Тому вони досі тимчасово мешкають у будівлях, що належать нашій установі.
Зараз проживають не всі, бо частина виїхала за кордон, а частина винайняла приватне житло або повернулася до своїх близьких чи знайомих. Переважно це жінки і діти. Дехто з них зі своїх рідних домівок виїхав дев’ять місяців тому, а є й такі, що приїхали сюди лише зараз. Ці люди місяцями сиділи в підвалах і не мали змоги вибратися. Деякі, втікаючи та рятуючись, шукали прихисток за кордоном, але бути там не змогли — тягнуло додому, навіть попри те, що війна триває.
З приходом зими люди хвилюються, як зимувати. Хоча ми добре усвідомлюємо, що для поселення потрібні нові, більш обладнані й утеплені приміщення. З початку війни у цьому плані активно нам допомагало Франкфуртське зоологічне товариство в Україні, яке підтримує природоохоронні території в нашій державі протягом останніх двадцяти років.
Війна й туризм пригнітила…
— Завершується 2022-й — рік неспровокованої агресії росії проти України. Як війна вплинула на традиційний потік вітчизняних та іноземних туристів у ці дивовижної краси місця навколо озера Синевир?
— З початком війни в Україні змінилось усе. І це відчув на собі кожен громадянин країни. Постраждали всі сфери та галузі, зокрема й сектор туризму. Важко уявити, як у таких надскладних умовах можна подорожувати не лише з метою переселення до більш безпечних місць, а й можливості хоч на якийсь час утекти від жахливих реалій, що принесли із собою нападники.
На жаль, в умовах війни традиційний потік туристів до нашого регіону зменшився на п’ятдесят відсотків від попереднього року, відповідно впали й надходження до бюджету. Тому казати про його розвиток навряд чи можна. Все ускладнюється тим, що Україна, як і багато інших держав, ще не повністю оговталася після пандемії коронавірусу, а цьогоріч ще й настигла загарбницька війна. Тому більшість наших громадян не можуть дозволити собі туристичні мандрівки навіть своєю країною, оскільки кожен хвилюється і відчуває небезпеку.
Говорити про іноземних туристів не доводиться з відомих причин, навіть якщо у них і є на це кошти. По-перше, існують складнощі, пов’язані з логістикою, а по-друге, до того часу, доки в країні не буде безпечно, чекати на їх прибуття не варто. Чекаємо Перемоги. А вона, впевнений, близько.
— І все ж, попри всі перепони воєнного часу, парк активно відновлював і будував туристично-рекреаційні об’єкти. Що саме?
— Створення охайних і затишних місць для цікавого й приємного проведення часу на природі — одне із наших завдань, що закладене в програмі розвитку відпочинкових зон. Наша установа постійно дбає про створення та підтримку належного стану туристично-рекреаційних об’єктів. Це процес, і його не варто зупиняти.
Лише за цей рік на території кожного природоохоронного науково-дослідного відділення (ПНДВ), а їх у парку вісім, відновлено і збудовано чимало туристичних об’єктів. Загалом встановлено 24 нові альтанки, навколо впорядковано території відпочинкових зон з усіма зручностями для відвідувачів. Облаштовано екскурсійні маршрути. Реконструйовано та відновлено п’ять об’єктів готельно-житлової забудови, створено шість нових туристично-рекреаційних зон у п’ятьох ПНДВ для відпочинку мандрівників та місцевого населення. Також прокладено через річку Теребля два автомобільні мости, збудовано на річках понад 20 перепадів, проведено відповідні реставраційні роботи семи будівель готельного типу, які надавалися переселенцям під тимчасове житло.
— Чи залишається й надалі гострою проблема джипінгу? Чи нинішнього воєнного року вона зникла?
— Скажу так: усім відомо, що джипінг суворо заборонений на таких територіях, як наша. Діє низка нормативних актів. Зокрема, Закон України «Про природно-заповідний фонд України» забороняє пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, на території природних заповідників і в заповідних зонах національних природних парків.
Водночас цьогорічні спостереження показали, що нині кількість туристів, які полюбляють екстрим та драйвові враження на потужних позашляховиках і підкоряють гірські бездоріжжя, значно зменшилася. Можна з упевненістю сказати: цьогоріч на території нашого нацпарку їх зовсім не було.
Як наслідок, своїми діями у горах вони завдають велику шкоду місцевості, її екосистемі, флорі та фауні, спричиняють ерозію ґрунтів…
Дровами забезпечені всі. На сто відсотків
— Миколо Юрійовичу, дрова для населення і податки — питання, які доводиться вирішувати щороку. Яка ситуація нині, коли Карпати вже вкриваються снігом?
— Непрості часи формують непрості виклики… Однак із завданням із забезпечення населення Тереблянської долини паливними дровами на осінньо-зимовий період наше відомство впоралося завчасно і в повному обсязі. Станом на сьогодні всі категорії верств населення, які потребували такої продукції й зверталися до парку, забезпечено на сто відсотків. Також варто наголосити, що і всі установи та організації, незалежно від відомчого підпорядкування, отримали вчасно необхідну для них кількість паливних дров. Станом на кінець листопада отоварено дровами всіх охочих. Загальна кількість відпущеної продукції — 11 721 кубометр, що на 12 відсотків більше за аналогічний період минулого року.
Хочеться наголосити і на такому моменті, як сплата податків за землю природно-заповідного фонду (ПЗФ) і податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), екологічний і туристичний збір… Ось приклад: ми є лісокористувачем, природоохоронною установою, а власником землі, на якій росте ліс, є громади. Ми платимо земельний податок, хоча не є землекористувачами, а площа ПЗФ обкладається податком. Ми нічого з неї не заробляємо і нічого там не проводимо, тільки охороняємо.
Станом на 1 грудня за 11 місяців до місцевого бюджету Синевирської ОТГ сплачено — 4 791 104 грн. земельного податку, відповідно до Колочавської ОТГ — 6 339 591 грн. Також сплачено до Синевирської сільради ПДФО у сумі 3 627 761 грн, водночас до Колочавської сільради — 2 140 350 грн. У підсумку, в нинішньому році казна Синевирської ОТГ поповнилася на 8 млн 418 тис. грн, а Колочавської ОТГ — на 8 млн 479 тис. грн. Крім цього, місцеві бюджети отримали з установи нацпарку екологічні й туристичні податки.
Задумайтеся: це сплачено до їхніх місцевих бюджетів у загальній сумі майже 17 млн грн! Сподіватимемося, що з надходженням чималих коштів розвиток інфраструктури територій громад тільки зростатиме і громади житимуть краще…
— У нацпарку діє Реабілітаційний центр бурих ведмедів. Війна не принесла «поповнення» зі сходу?
— Буду відвертим у тому, що виділена територія під РЦБВ в 12 гектарів не дає змоги розміщувати більше ведмедів, ніж 30 особин, які нині мешкають у нас. Однак, у разі безвиході, ми б нікому не відмовили. Тим паче у нас заплановано розширення території центру на шість гектарів. На жаль, війна внесла свої корективи і роботи з облаштування спеціального вольєру зупинено. Закінчиться війна — роботи продовжаться. І ми будемо готові до поповнення улюбленців усіх мандрівників і місцевих людей.
Науково-дослідна робота не переривається
— Попри війну, чи триває зв’язок з вітчизняними та іноземними науковими установами?
— Незважаючи на всі нинішні реалії, намагаємося підтримувати співпрацю з усіма вишами, національними парками і заповідниками, які є нашими друзями і партнерами. Науково-дослідна робота виконується у звичайному режимі, як і в попередні роки, згідно з узгодженими планами. Зокрема, традиційно результативною вона є з Національним педагогічним університетом імені Михайла Драгоманова, який очолює ректор професор Віктор Андрущенко.
Також проводиться співпраця з іншими науковими установами та їхніми філіями на національному і міжнародному рівнях. Наразі реалізовуються такі міжнародні проекти, як: підтримка природно-заповідних територій України (Німеччина); збереження Карпатських пралісів (Німеччина); «Локальний бренд «Синевир-Еко» — ефективний інструмент розвитку місцевого бізнесу» за підтримки Програми «U-LEAD з Європою».
Частина проектів і наукових завдань обговорюється в онлайн-режимі.
— І все-таки багатьох цікавить, які перспективи щодо виконання програми з відновлення Музею лісу і сплаву — туристичного магніту Верховини?
— Ще напередодні війни програма з відновлення Музею лісу і сплаву стояла першочерговим завданням з будівництва дерев’яної греблі на Чорній Ріці. Було проведено перерахунок фінансування, що передбачено у проектно-кошторисній документації. Своєю чергою Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України повністю узгодило проектну програму, яка передбачила фінансування цих складних робіт. Однак війна й тут змінила наміри. Сподіваюся, що після закінчення війни та нашої Перемоги обов’язково візьмемося до реалізації вкрай необхідного проекту для нашого регіону, а також туристичної галузі загалом.
— Чи у вирі низки труднощів воєнного часу депутатські обов’язки не відійшли на другий план? Над чим наразі працюєте?
— Нині обставини спонукають діяти швидко і так само швидко переорієнтовуватися самому. З перших днів війни, зібравши всіх працівників, ми спільно визначили пріоритети діяльності у цей непростий і складний для усіх нас час. Тож доводиться встигати не лише на основній роботі, а й виконувати депутатські зобов’язання і бути корисним для виборців.
Працюючи секретарем постійної комісії з питань екології та використання природних ресурсів в обласній раді, у міжсесійний період працюю у робочих групах, контрольних комісіях, де спільно з депутатами-колегами розглядаємо чимало питань екологічного, соціального та економічного розвитку області, що виносяться на порядок денний засідань сесій. Адже щодо них ухвалюються важливі рішення і програми. Звичайно, благодійницька справа у допомозі ЗСУ і переселенцям також посідає чільне місце у моїй повсякденній роботі. Разом з друзями-волонтерами, колегами-партнерами регулярно доставляємо допомогу ЗСУ, а також допомагаємо переселенцям.
Зараз, коли триває війна, надзвичайно великі тривоги у кожного з нас. Тому перебуваю у постійній комунікації з представниками громад, органами виконавчої влади мого виборчого округу щодо вирішення будь-яких нагальних питань.
Тож пам’ятаймо, що ми — християни, потрібно допомагати один одному. І дякую всім, хто сьогодні долучається до боротьби за Україну.
Робимо все, щоб Перемога настала якнайшвидше! Слава Україні!