Що і де поїсти
У "Синевирі" є безліч гарних колиб та ресторанів, тож тут обов’язково варто спробувати місцеву кухню. Більшість закладів подають традиційні для Закарпаття страви: банош, бограч, домашні ковбаски, деруни з білими грибами і грибну юшку.
Найбільш людні заклади харчування в парку, безперечно, розташовані на початку маршруту до озера Синевир та на самому озері. Це колиби "На децу до Цімбора, "Арніка" та “Трембіта”. Заклади досить популярні серед туристів, які не хочуть витрачати додатковий час на пошуки місця.
Взагалі колиба – це стародавня назва місцевого житла вівчарів та лісорубів, розташованого в гірській місцевості. Традиційно тут у центрі є велике вогнище, на стінах трофейні шкури звірів та домашнє начиння.
На бажання відвідувачів музики тут заграють на народних музичних інструментах національні наспіви, а справні кухарі тим часом приготують чудові страви закарпатської кухні.
Туристи також хвалять сніданки у готелі "Кам’янка", який розташований на Синевирському перевалі. Звідси відкриваються чудові краєвиди.
Декілька "смачних" місць є у селі Колочава. Зокрема "Cetnicka Stanice" на 100 місць в однойменному готелі. Назва чеська, перекладається як "Жандармська управа". В інтер’єрі є музейна колекція предметів побуту регіону. Тут можна спробувати страви чеської та карпатської кухонь. Туристи радять скуштувати тут традиційну закарпатську страву – бограч.
Також цікавою атракцією може стати вилов власноруч форелі у "Рибі" та "Форелевій садибі". Обидва заклади розташовані у селі Колочава. Перший – поблизу мінерального джерела та Реабілітаційного центру хижих птахів. Другий – на окраїні села поруч з річкою та горами.
Рибу на обід можете зловити самі. Якщо не хочете – це зроблять за вас та смачно її приготують. "Форелева садиба", подейкують місцеві, має ще власний унікальний соус до форелі.
І хоча більшість туристів якщо не куштували, то вже точно чули про банош та бограч, місцеві гурмани у "Синевирі" ще мають чим вас здивувати.
Наприклад, чи знали ви, що банош – густа каша з кукурудзяного борошна на вершках або сметані – це лише один із різновидів іншої страви – токану.
Токан споконвіку служив закарпатцям другим хлібом. Ця традиційна поживна страва готується з кукурудзяного борошна в чавунному посуді. Доводиться до однорідної консистенції та вживається з бринзою, кислим молоком, смаженою цибулею, шкварками, м’ясними стравами, грибами тощо.
Але є ще один, дуже цікавий і маловідомий широкому загалу різновид кукурудзяної каші - це місцева ріплянка. Її називають найсмачнішим видом токану. Назва походить від локального діалектизму "ріпа" – картопля. І, відповідно, страва готується з вареної картоплі і кукурудзяного борошна.
Варять ріплянку на повільному вогні у чавунній каструлі, часто помішуючи; коли звариться картопля, додають у каструлю кукурудзяне борошно, перед тим замочене у теплій воді. Далі це товчуть до стану однорідної маси, утримуючи каструлю на невеликому вогні, додають масло і накривають кришкою на 10-15 хвилин, аби запарилось. За цей час готують засмажку із сала чи гарячих шкварок, туди додають трохи молока чи сметани — це називається мачанка. У мачанку можна додавати також бринзу, фріґу на шкварках (розігрітий сир), вурду, яйця, м'ясо, гриби... Що кому до смаку. Тоді добре вимішану ріплянку відкидають на тацю-деко, формують ложкою кульки, їх їдять, замочуючи в мачанку. Ріплянку важко знайти в меню пересічного туристичного ресторану чи кафе. Але якщо ви зупинились на ночівлю у місцевій екосадибі, обов’язково запитайте господиню – цілком ймовірно, вона знає цю страву з дитинства і приготує її, щоб ви спробували.
