Сьогодні в обіймах величних Карпат, де гірські вершини торкаються неба, а віковічні смереки шепочуть забуті історії, Національний природний парк «Синевир» розкрив свої цілющі обійми для 39 людей. Це не були звичайні туристи. Це були матері, батьки, дружини та діти — ті, чиї рідні сини й доньки віддали своє життя за Україну, і ті, чиї близькі військовослужбовці досі вважаються зниклими безвісти.
Поїздка до НПП «Синевир», стала спробою дати цим душам можливість хоча б на день віддихнути від нестерпного тягаря, який вони несуть щодня. Тягаря, сплетеного з болю втрати, незгасної пам’яті та гіркої невідомості.
У цій групі немає «побутових» проблем, є лише одна — війна. Кожен погляд, кожен мовчазний дотик рук, кожна сльоза, що крадькома котиться по щоці, розповідає історію про неосяжну любов, перерване життя і розбите серце.
Коли учасники групи стояли біля кришталево чистого плеса озера Синевир, здавалося, що саме озеро, в якому віддзеркалюється небо, стає великим, мовчазним слухачем. Це було місце, де можна було дозволити собі бути слабким. Тут, серед величних гір, їхній біль ставав не меншим, але відчувався іншим — розчиненим у монументальній силі природи.
«Ми приїхали сюди не забути, а щоб набрати сили жити далі. Бо той, хто загинув, чи той, хто зник, хотів би, щоб ми жили. Але це так важко…» — тихо промовила одна з матерів, дивлячись на воду, що видавалася глибокою, як її власна скорбота.
Організація цієї психологічної розвантажувальної поїздки лягла на плечі Алли КЕЛЕМЕЦ, начальниці управління ветеранської політики департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради. Це не була просто туристична екскурсія, це була ретельно продумана місія емоційної підтримки.
Для родин зниклих безвісти ці години стали терапією від постійної внутрішньої напруги та пошуку відповідей. Невідомість — найважчий ворог, і природа дала їм короткий перепочинок від його тиску.
Тут зустрілися люди, які розуміють один одного без слів. Це створило унікальний простір довіри та взаємної підтримки, де скорбота не засуджується, а розділяється.
Можливість подихати цілющим гірським повітрям, торкнутися стовбурів вікових дерев і відчути себе частиною чогось більшого, ніж особисте горе, допомогла їм «заземлитися» і відчути зв’язок із життям.
Алла Келемец із своєю командою та фахівцями парку, розуміючи крихкість їхнього емоційного стану, зробили такий екскурс, щоб цей день був максимально спокійним, наповненим красою і співчуттям. Це прекрасний приклад того, як місцеве самоврядування та природоохоронні установи можуть об’єднувати зусилля для реалізації важливих соціальних місій.
Ми сподіваємося, що час, проведений на території НПП «Синевир», подарував гостям незабутні враження: від перегляду документальних кінострічок про життя горян, знайомства з цікавими природними об’єктами установи, бурими ведмедями у Реабілітаційному центрі, до спокійних прогулянок навколо легендарного озера Синевир. Працівники парку намагалися зробити цей день максимально комфортним та радісним.
Національний природний парк «Синевир» завжди залишається відкритим і готовим підтримати тих, хто найбільше цього потребує. Ми чекаємо на нові зустрічі та віримо, що наступні візити сімей військових відбудуться вже у мирній та переможній Україні.
Слава Україні! Героям Слава!
