Щорічно 2 лютого у світі відзначається День водно-болотних угідь
Водно-болотні угіддя є одними з найцінніших екосистем на Землі. Вони виконують важливі екологічні, економічні та соціальні функції, такі як збереження біорізноманіття, регулювання водного балансу, поглинання вуглецю та підтримка життя багатьох видів рослин і тварин. Побутує така думка, що існування водно-болотних угідь – це основне середовище, яке сприяло розвитку життя на Землі. Водно-болотні угіддя займають близько 6% суші і поглинають більшу частину вуглекислого газу ніж ліси. Вважається, що вода на болотах є чистішою як в озерах бо оновлюється кожні п’ять років, тоді як в озерах – через 17 років. В Україні знаходиться 50 водно-болотних угідь міжнародного значення, площа яких сягає 930 тисяч гектарів. Цей вид біотопу є важливим не тільки в господарських галузях для людини, а й слугує як стабілізуючий фактор біосфери в цілому.
Рамсарською Конвенцією зазначається, що водно-болотні угіддя можуть включати прибережні зони які прилягають до водно-болотних угідь – острови або інші природні утворення розташовані глибше ніж шість метрів під час відпливу і знаходяться в середині угіддя. На сьогодні відзначають п’ять типів водно-болотних угідь: морські–з прибережними і кораловими рифами; лиманні включаючи припливні болота; озерні – всі заболочені ділянки пов’язані з озерами; річкові, що включають в себе заболочені ділянки вздовж річок та струмків; болотні куди відносяться різні болота та заболочені місцевості.
Водно-болотні угіддя є незамінними для екосистем України, зокрема на природоохоронних територіях, таких як НПП “Синевир” та інших заповідниках. Вони відіграють ключову роль у підтримці водного балансу, збереженні біорізноманіття та захисті від екологічних загроз.
Національний природний парк “Синевир”, розташований у Карпатах, є унікальною природоохоронною територією, де водно-болотні угіддя відіграють важливу роль у підтримці екологічної рівноваги. Найвідомішим водним об’єктом парку є озеро Синевир, найбільше гірське озеро України. Його площа від 4,5 до 7,5 га в залежності від повноводності. Рівень води в озері постійно змінюється: знижується взимку, підвищується весною і влітку, знову спадає восени у відповідності до приливів води з Озерно-Полонинського і Смереково-Клівського потоків. У період злив та інтенсивного танення снігу. найбільша глибина водного плеса коливається в межах від 19 до 23,5 м. Озеро Синевир завального типу і відноситься до Рамсарської конвенції водно-болотних угідь Міжнародного значення.
Окрім нього, в межах парку знаходиться озеро Озірце або Дике озеро. Розташоване воно на висоті 1000 м н.р.м., на північно-східному схилі гори Гропа. Його загальна площа 1,2 га, максимальна глибина – 9,5 м. Розташовано на крутизні схилу 30º-35º і воно відноситься до високогірних озер. Унікальність озеру надає те, що воно слугує еталонним взірцем перетворення його у верхове болото, яке живиться в основному зарахунок опадів, а також водами талих снігів. Заболочування відбувається від центру до периферії і навпаки. Прибережний плав утворений сфагновими мохами і осоками, а сплавинна середина озера – сфагновими мохами буро-червоного кольору, рдесниками та пригніченими ялинами. Вода озера прозора, має темносиній колір. Навколо озера зростають смереково-ялицево-букові ліси віком понад 120 років .
Станом на сьогодні у парку розроблено групу критеріїв водно-болотних угідь, в залежності від існуючої причини їх природоохоронної цінності, як біотопів флористичного характеру так і фауністичного. Якщо врахувати загальну територію НПП «Синевир» 43081,8 га, то на цій площі налічується струмків, приток, річок, озер 196 одиниць, де протяжність всієї гідромережі має 426,9 км, а площа становить 259,8 квадратних кілометрів.
Територія НПП «Синевир» займає верхню частину басейну головної водної артерії – річки Теребля (54% від загальної площі всього басейну), яка бере початок на західному схилі гори Болотняк (висота над рівнем моря 1081 м), впадає в річку Тиса біля містечка Буштино і належить до Центрально-Карпатської області високої водності, характеризується щільною гідрологічною мережею і характерним порогово-водоспадним типом русел. Найбільшою притокою річки Теребля є річка Озерянка, що має досить великі притоки – Дубелянка, Песся, Яворовець та інші.
Біля 60% гідромережі парку заповнено чистою, прозорою, прісною водою. Водний режим гідрологічної мережі суттєво змінюється впродовж року. Характерною особливістю внутрішнього розподілу стоку є наявність повеней протягом більшої частини року, нестійкою літньо-осінньою меженню, яка формується талими і дощовими водами. Весь теплий період року характеризується частими зливовими дощами, внаслідок чого виникають паводки, ерозійні процеси, зсуви тощо.
Також у НПП «Синевир» є дві карстові озера під горою Стримба площею 0,01 га, і під горою Негровець – 0,02 га.
До визначних водно-болотних угідь НПП «Синевир» можна віднести сфагнове оліготрофне болото «Глуханя» і «Замшатка».
Болото „Глуханя” знаходиться на території Негровецького природоохоронного науково-дослідного відділення (ПНДВ). Воно займає площу 16,1 га і знаходиться на висоті 620 м н.р.м., біля гори Мерша.
Гірські болота характеризують специфічні фітоценози і в порівнянні із рівнинними мають ряд флористичних особливостей, зокрема наявність рідкісних видів рослин.
Болото „Глуханя” має дуже різноманітний рослинний покрив. Тут зростають такі рідкісні види: журавлина дрібнолиста Oxycoccus microcarpus Turez. ex Rupr, осока малоквіткова Carex pauciflora Light., лікоподіела заплавна Lycopodiella inundata L. Holub, шейхцерія болотна Scheuchceria palustris L., зозулинець плямистий Dactylorhiza maculata (L.) Soo. водянка чорна Empetrum nigrum L, осока волосиста Carex paniculata L., осока багнова Carex limosa L., бобівник трилистий Meyianthes trifoliata L. трапляється також регіонально рідкісний вид – росичка круглолиста Drosera rotundifolia L., а серед мохів – Sphagnum fuscum (Schimp.) Klinggr., Sphagnum rubellum Wills. Також у великій кількості зустрічаються такі види як: андромеда багатолиста Andromeda polifilium L., пухівка піхвова Erioforum vaginatum L. та ін.
Оліготрофне болото „Замшатка” загальною площею 4,5 га, знаходиться на висоті 820 м н.р.м. в Остріцькому ПНДВ в ур. «Замшатка».
На відміну від болота „Глуханя”, болото „Замшатка” є більш зволоженим, тому що в горах випадають частіше опади і знаходиться на більшій висоті над рівнем моря. Однак за різноманітністю рослинного покриву болото бідніше. Тут зростають такі судинні рослини як: журавлина дрібнолиста Oxycoccus microcarpus Turez, осока темно-бура Carex fuliginosa L., росичка круглолиста Drosera rotundifolia L., зозулинець болотний Orchis palustris,L, осока малоквіткова Carex pauciflora L. та інші.
Крім цих боліт на території парку додатково налічується 36 га водно-болотних угідь, найчастіше це прилісові луки, які також відіграють ключову роль у підтримці екологічної рівноваги. Вони забезпечують середовище існування для багатьох видів рослин і тварин, зокрема тих, що занесені до Червоної книги України та міжнародних охоронних списків. Також завдяки високій вологоємності ці екосистеми зменшують ризики посух і перешкоджають швидкому висиханню річок та озер у спекотні періоди. Водночас, ці водно-болотні екосистеми відіграють важливу роль у підтриманні водного балансу, регулюючи рівень ґрунтових вод і запобігаючи повеням. Вони слугують природними фільтрами, очищаючи воду від забруднень і збагачуючи її киснем.
Таким чином, водно-болотні угіддя НПП “Синевир” є не лише природними перлинами Карпат, але й важливими об’єктами для наукових досліджень та екологічної освіти, сприяючи збереженню унікального біорізноманіття України.
