Василь Іванович Комендар – д.б.н. професор Ужгородського національного університету, завідувач кафедри ботаніки. Пам’ятаю, ми вперше познайомились осінню 1987 року. Це було на першому курсі, коли Він разом зі своїм колегою д.б.н. професором Степаном Степановичем Фодор, відвідали лекцію з курсу «Нижчі рослини», який на той час викладала к.б.н. доц. каф. ботаніки Мандрик Віра Юріївна. Під час лекції Вони уважно нотували і вели записи в своїх журналах, після чого познайомились з студентами де розповіли про кафедру ботаніки і сказали, що після другого курсу, хто буде успішно навчатись і має науковий інтерес до рослин буде зарахований на кафедру ботаніки, тобто необхідно пройти конкурс.
Згадуючи лекції Василя Івановича, варто зазначити, що вони були цікаві, з глибоким змістом. Наприклад, про рослини Він розповідав з високим інтересом, прив’язуючи кожну рослину до народних легенд і повірь, обов’язково наголошуючи про її народну назву, часто в кожному регіоні. Згодом ми зрозуміли, що Він застосовував особливі підходи для кращого сприйняття матеріалу, і це відчувалося навіть під час польових практик. Майже про кожну рослину викладав цілу історію, прив’язуючи її властивості до застосування, особливу увагу приділяв цілющим рослинам і в кінці обов’язково наголошував про охорону даного виду.
Вважаю за потрібне згадати про активність Василя Івановича в природоохоронній справі. Він був активним працівником науки, який систематично боровся за охорону природи. Особливу увагу приділяв охороні лісів, боровся на всіх рівнях з рубками лісу. Категорично був проти суцільних рубок в урочищах, називав їх «рубками високої концентрації» або «концентровані рубки».
При Радянській владі Він часто сперечався у високих кабінетах сподіваємось, що не тільки нашої області. Час від часу за Його зовнішнім виглядом можна було здогадатися про Його успіхи або ж, у певних ситуаціях, про невдачі. Він з нами часто ділився враженнями і результатами. Складались в нас думки, що більшість природоохоронних об’єктів і вагомих рекомендацій і рішень у Закарпатті без участі й ініціативи Василя Івановича не відбувались.
Теж до створення НПП «Синевир», на його території за рекомендацій Василя Івановича було створено такі заказники:
- Заказник республіканського значення Кам’янка (12 грудня 1983р);
- Заказник місцевого значення Озірце (18 жовтня 1983р);
- Заказник оз. Синевир республіканського значення (28 жовтня 1974р);
- Заказник сфагнове оліготрофне болото «Глуханя» республіканського значення (1979 р)
Про історію створення кожного об’єкту Василь Іванович завжди охоче розповідав і в кінці був одним з лідерів наукового обгрунтування, щодо створення національного природного парку «Синевир» в 1989р. Де понад 20 років був членом науково-технічної ради та заступником Голови НТР від наукової установи. Хочеться згадати з його розповідей як Він став перед трактором бульдозером С-130, який робив дорогу до Озірця і зупинив його махаючи руками, а потім зняв з плеча гербарну папку і махав нею щоб тракторист зупинив трактор. Завдяки чому на сьогодні не порушена природна цілісність біотопу навколо вказаного об’єкту, де на сьогодні не вистачає до 200 метрів автомобільної дороги до Озірця.
На Глухані, колгосп «Червона зірка» в с. Синевир, вспів збудувати меліоративні канави по периферії болота і по середині, проте не дивлячись на це об’єкту було надано статус заказника, де припинилась господарська діяльність. Цікава історія із заказником Кам’янка, де Василь Іванович особисто проводив наукові дослідження. І таких прикладів можна наводити багато.
Василь Іванович був вимогливим не тільки до себе, але й до тих, із кого готував майбутніх спеціалістів і науковців. До них Він застосовував так зване привило «десятки», де за кожною ознакою студент мав назвати щонайменше 10 видів рослин на українській і латинській мові. Для аспірантів Василь Іванович чітко встановлював терміни виконання науково-дослідних робіт та обробки інформації, хоча якщо виникали труднощі і перешкоди, до виконавця він ставився завжди з порозумінням і намагався морально його підтримати.
Щодо мене особисто, то я вдячний Йому за консультації і керівництво під час написання дисертаційної роботи. І на кінець хочеться відмітити, що Василь Іванович – справжній вчитель, патріот Закарпаття і України в цілому, який любив свій край і його народ.
Вічна і світла Йому пам’ять. Царство небесне!
Юрій ТЮХ